Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

62

й тепер, адіть, кара божа! Май, а пече так, як в жнива, дощу нема, — гадаєте, що не буде голод?... Ну, то деж нарід дінеться ? Хто ще трохи чує в собі сили, то пхається сюди, щоби щось заробити. Ну, а для Жидів се празник. Робітника прибуло, зараз плати уривають. Достотно: роби за тільки, а не схочеш ти, зараз десять на твоє місце чекає. Тай гадаєте, що не чекає? Там як вийдете рано на вулицю, як поглянете — що трави-зілля, тільки народу за роботою. То з половину понаймають, а решта або вертає до дому голіруч, або отак переваляється день між Жидами: води принесе, дров врубає або що, аби кусник хліба або ложку страви дістати. Тай така біда в нашім Бориславі!

Всі ріпники, що йшли при купі, розгомонілися. Оповідання їх товариша про бориславську біду, діткнуло всіх боляче. Кождий найшов щось докинути, і перед Бенедьом нараз стала страшна картина людської нужди і притиску. Він віддавна привик був слухати, що в Бориславі робота небезпечна, але за те платиться дуже добре. Правда, нужденний вид ріпників, що що неділі сотками сиділи коло святої Трійці, казав йому догадуватися, що воно щось трохи не так з тим добрим зарібком, але ніколи він не мав нагоди докладно про те вивідатися. Аж тепер нараз оповідання ріпників розкрило перед ним всю правду. Страшне, безвідрадне положення такої величезної купи народа вдарило його так сильно, що він ішов мов оглушений і ні про що инше не міг і подумати. „Чиж се правда? Чи се може бути?“ запитував він сам себе. Правда, і він бачив біду на своїм віку, і він зазнав нужди та голоду, притиску, самоволі та безроботиці. Але все таки до такої ступені опущення й пониження, про яке розказували ріпники, в місті ніякий ремісник не доходив. Ріпники розказували страшні події голодової смерти, самовбийства, грабунків. З їх оповідань Бенедьо побачив і те непривичне для нього діло, що в нужді одного робітника другі зовсім не туралися до нього, не підпомагали йому, а лишали на волю божу. Ріпники і про