Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

61

чалися люде самі сумні та чорні мов земля. Не чути було звичайних недільних сміхів та жартів по вигонах. Старші ґазди гляділи то на поле, то на небо, мов з яким докором, а опісля безрадно в розпуці опускали руки. А Бенедьо, весь облитий потом і присілий порохом, також з важкими думами в серці, минав ті бідні села, примираючі тепер з голоду на переднівку і ждучі ще страшнійшого переднівку на будуще.

— Обернися, Господи, ласкою своєю на мир христіянський! — долітали до Бенедя важкі молитви селян майже з кождого обійстя. А небо гляділо на них аж полове, сонне пекло, мов наняте, а хмари, худі, біляві та прозірчасті, ліниво волоклися з заходу.

Прикро і нудно зробилося Бенедьови йти самому серед тої мізерії. Він прилучився до одної громадки ріпників.

— А куди Бог провадить? — питали вони Бенедя по звичайних привитаннях.

— Туди, куди й вас, — відповів Бенедьо.

— Ну, але ви не до ям?

— Та ні, я муляр.

— То може де буде що нового муруватися?

— А так, — я вже наймлений. Тут ось той... Гаммершляґ буде мурувати новий... Бенедьо запнявся. Він не вірив в Лєонів паровий млин і вперед, але тепер, бесідуючи з ріпниками, почув мимоволі, що сказав би велику нісенітницю, колиб їм повів про паровий млин.

— ...нову нафтарню, — докінчив він.

— Ну, то Богу дякувати, що буде хоч трохи якої нової роботи, — сказав один ріпник. — Чень і чоловік там деяк притулиться.

— Або що, при ямах нема роботи ? — спитав Бенедьо.

— Ей, чому не було би, — відповів ріпник і махнув рукою. — Та що нам з того, коли платять так, що й вижити годі. Адіть, що народу йде, — але того, що тут видите, то де, хіба яка сота часть! Переднівок тяжкий, а ще