Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

86

ступку, — то і всі мовчали, мов прибиті, кождий очевидячки ставив себе в положення товариша і старався таким способом збагнути всю глибінь його жалю і муки. Але порадити, — що вони могли порадити йому в тім ділі, де вже не було ніякої поради, ніякого виходу крім смерти? Як вони могли повчити його, на яку дорогу направити?...

Перший отямився Деркач і хопив за свої палиці, щоб і сю справу закарбувати.

— Стій, побратиме Деркачу, — сказав нараз рішучо Андрусь Басараб, — сього не карбуй!

Деркач поглянув на нього здивованим поглядом.

— Не треба, — сказав коротко Андрусь, а опісля звернувшися до побратимів спитав: — чи більше ніхто не має що сказати?

Ніхто не обзивався.

— Значить, на нині бесіді кінець! Розходіться по одному!

Але помимо сього завізвання ніхто не рухався з місця. Всі якось дивно ззиралися по собі. Андрусь грізно поглядав на них, не знаючи, що се значиться. Аж ось піднявся з місця Стасюра, найстарший з поміж побратимів:

— Слухай, побратиме Андрусю, — сказав він спокійним голосом, — про що тут у нас між побратимами сими днями йшла бесіда... То не від себе я тобі буду говорити, але від усіх. Знаєш, як ми зібралися до купи — громадити людську кривду і судити робітницький суд над тими, котрих не можемо позивати перед суд панський, то ти обіцяв нам, що скоро набереться відповідна міра недолі в народі, ми зробимо її обрахунок, щоб знати, для кого ся міра наповнилася до краю. Чи так?

— Так, — відповів Андрусь якось неохітно.

— Отсеж ми вже трохи не рік громадимо карби на людську кривду, — побратим Деркач позакарбовував стирту палиць, — а колиж, питаємо тебе, буде обрахунок?