Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/98

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

94

— Та хто ще знає, чи пропало, — вмішався Бенедьо. — Адже нераз можна раз програний процес зачати другий раз і виграти! А тут ще, як той Жид казав, і зовсім так зле не є. Адже ваш процес і в суді не був, а тільки прокуратор признав, що доказів нема, кілько треба для обжаловання. Значиться, як би докази були, то й обжаловання буде.

Лице Матія прояснилося трохи при тих словах.

— Чи так? — спитав він, простуючись. Але якась важка думка живо знов насіла на нього і придавила до долу.

— Ні, ні, ні, — нема що й говорити, — сказав він. Сяк чи так, а все пропало. Три роки минуло, — де я тепер возьму ліпших доказів? Годі, годі й думати про те! І він закрив лице руками, а з його очей полилися горячі, наболілі сльози і потекли поміж пальцями і закапали на землю. Бенедьо і Андрусь побачили, що нині годі з ним далі говорити, — удар був надто сильний і наглий і підтяв усю його твердість. Тож Андрусь мовчки стиснув Бенедьову руку, взяв капелюх і тихо вийшов. Бенедьо також тихо роздягнувся і ляг на лаві на своїм петеку. А Матій сидів на припічку мов помертвілий, мов з каменя витесаний. Нафтова лямпочка блідо і чим раз блідійше меркотіла на комині. По кутах хатини стояли стовбурі сумерку, немов ждучи тільки хвилі — загаснення лямпи — щоб гульнути з кутів на хату, придавити і прикрити собою все з гори до низу. Бенедьо скоро тільки ляг, так в тій же хвилі під тиском тисячних сильних вражінь того дня заснув мертвецьким сном. Уже минула північ, загасла лямпа, пітьма залягла хатину, а Матій все ще сидів на припічку, з лицем закритим долонями, без руху, без слова, без думки, чуючи в серці тільки страшний біль, велику пустоту і немов якусь свіжу ще рану, завдану тою думкою, що і в судах уже нема правди для бідного робітника. Аж геть над раномсон переміг втомлене тіло, го-