63
з гори на тих простих людий і не привикли заглядати в їх серце, а з другого боку ви зовсїм не маєте змоги заглядати в серце тих людий, яких уважаєте висшою верствою і в яких бачите лише зверхнїй блиск та панську гордість і недоступність. Як би ви пожили в їх сфері так близько як я, пізнали справжнї уподобаня та привички тих людий, то ви певно змінили би свій погляд і признали менї рацію, що не хочу доконувати своє житє в їх сфері. А що до Костя й його матері, то тут я скажу вам лиш одно: знаю їх обоє від маленької дитини. Думячиха виплекала мене своїм молоком, вибавила мене дитиною і обік моєї бідної хорої мами була менї другою матїрю. А Кость — він вам не подобаєть ся саме за те, що відріжняє його від пересїчного типу мужиків. Він як на свій стан досить освічений, бувалий у світї, гордий і самостійний, сильної волї і смілий у своїх словах і вчинках, і я не можу бажати собі кращого чоловіка. Певна річ, усяке замужє — льотерія як для жінки, так і для чоловіка. Всї надїї на щастє спільного пожитя можуть розбити ся, всї іллюзії розвіяти ся. Та хиба і в нашім панськім станї воно інакше буває? Навпаки, для дївчини тут безмірно труднїйше пізнати жениха, його характер і норови перед шлюбом, значить, вона далеко більше йде на непевне, нїж я в отсьому випадку, де менї судило ся від малечку пізнати дуже добре свого жениха й його матїр. Що вам сказати більше? Я йду на сей шлях без ваганя, за благословенством моєї мами, а що таточко противить ся, се певно болить мене, але я маю надїю, що він швидко подобріє і зрозуміє мене, а хоч би й нї, то для його задоволеня не можу жертвувати свого серця і свого житя.
О. Квінтілїян слухав тих слів з повагою, яка личила до сеї хвилї, а коли Галя скінчила, він сказав до неї:
— Щож, ваша воля. Вам з ним жити, а не менї анї вашому батькови, то вам і рішати ся. Я сказав вам усе, що було моїм душпастирським обовязком і про що просив мене ваш батько. Можливо, що й ви маєте рацію, та я ще раз остерігаю вас: обдумайте добре свій незвичайний поступок, щоб потім не жалували його по невчасї.
— Щож, на те божа воля. Я не кривлю душею і надїю ся, що все буде добре. А що вже нам Бог дасть, те сам він знає, а ми не можемо знати. Аби лише простою дорогою і по щирости, то вже надїюсь, що якось трафимо до нього.
