82
загарбоване ними церковне добро буде їм відібране. Перестане Манта манити і Корда крутити. Покажеть св, чия кривда, а чия правда. Вся громада має ставити ся на спорнім ґрунтї, аби його перемірити і по добру звернути панотцеви, коли не хочуть чекати на себе окрім урядової екзекуції ще й наглої божої кари за церковну кривду.
Люди слухали того поученя як якоїсь бесїди божевільного; вони тихо зітхали і хитали головами, коли о. Квінтілїян з дивним завзятєм і не перебираючи в словах клеймив та ганьбив своїх нїби то противників і просив на них кари божої. Нарештї скінчивши він вел в із церкви на спірне поле. Нова думка опанувала його. „Силували ви мене, аби я вас заприсягав від горівки. Добре! Але я вам тепер присягну, котре моє поле! Побачу, чи ви повірите на мою присягу“.
Селяни ще дужше хитали головами на таку процедуру і були певні, що їх панотець ізсунув ся з глузду. Та про те пішли за ним на пригірок за церквою, поки не стали на межі теперішнього церковного ґрунту.
— Отсе моє! — кричав о. Квінтілїян весь розпалений від церковного ґрунту, від скорого ходу під гору та від соняшної спеки. — Отсе моє, чуєте?
— Чуємо, чуємо! — сказали люди. — Всї знаємо, що се ваше.
— Але й отсе моє! — крикнув ще дужше о. Квінтілїян і вхопивши довгу жертку почав мірити сумежну ниву півперек від своєї межі.
— Один сяжень! Другий сяжень! Третїй сяжень! Четвертий сяжень! Пятий сяжень!
— То все моє! — крикнув Думяк.
— Брешеш, вороже! Се все моє! Ось поти моє! Присягаю Господу Богу, що моє!
І сильним розмахом жердки він устромив її острим кінцем у землю. І нараз обома руками вхопив ся тої жердки, почервонїв страшенно, захитав ся на ногах якусь хвилину, а потім разом із жердкою повалив ся на землю, ледво раз дриґнувши ногами. Умер від удару апоплєксії.
Люди поставали довкола його трупа, почали хрестити ся та шептати молитви, а дехто не міг удержати ся, щоб не кинути на нього докірливе слово:
