Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/158

„Що був послушний Богу, і Давида,
Царя Ізраіля, вітця його й синів
З Рахилею, задля якої він

„Трудив ся довго, й много инших душ.
Усї вони у рай пішли, та знай,
Що перед тим нїхто з людий не спас ся“.

Отсе Вірґілїєве оповіданє натякає на вхід Ісуса Христа по смерти до пекла і на виведенє ним із нутра пекла душ біблїйних праотцїв та патріархів і инших старозавітних праведників. Се оповіданє невідоме канонїчним євангеліям, але основано на апокрифічнім т. зв. Нїкодимовім євангелію, що полягає на дуже старій христіянській традиції, яка знайшла свій вираз у визнаню христіянської віри, уложенім першим нікейським собором 325 р. в якім між иншими доґмами про Христа згадано також „сошедшаго въ адъ“. Вірґілїй говорить про сю подїю як її наочний свідок незабаром по своїй смерти; як відомо, він умер р. 17 по Христовім Різдві, отже вхід Ісуса до пекла повинен був стати ся 16 лїт по його смерти.

Далї оповідає Данте:

Поки він говорив, ми йшли без впину,
Проходячи скрізь через лїс густий,
Лїс духів, що носили ся в повітрі.

Ми відійшли не дуже ще далеко
Від краю бездни, коли вздрів я огник,
Що проганяв півкулю темноти.

Ми ще були досить віддалені від нього.
Та не так дуже, щоб не міг пізнать я,
Шановних духів, що сидїли біля нього;

„О ти, всїх мудростий і штук оздобо.
Хто духи ті з таким шановним видом,
Який від инших всїх їх відріжняє?“

До мене він: „Імен їх честь і слава,
Що йде про них скрізь у житю земному,
З'єднала в небі ласку їм, що тут їх вивисшає“.