З обох сторін широкії поля
Покриті душами, що в муках верещали.
Як коло Арля, де загачено Родан,
І коло Полї близько від Кварнера,
Що там межу Італїї значить,
Цїлу рівнину могилки вкривають,
Так само й тут було їх повно скрізь;
Та тут були се сховища страшні.
Між могилками скрізь огнї горіли,
Гробницї-ж в них були розпалені,
Як в ремеслї ковальському зелїзо.
В гробницї кождій віко відхилене,
З під нього чути було крик і лемент
Душ, що лежали в нїй у лютих муках.
Я запитав: „Учителю, хто тії
Заперті в тих гробницях огняних,
Що видають стогнаня так болючі?“
Він відповів: „Се сект учителї
І сект прихильники. Оті гроби
Містять їх значно більше, як ти бачиш.
„Бо рівні з рівними лежать тут в купі,
Гроби-ж їх більше або менш горючі“.
В десятій піснї Данте цїкавить ся тими гробами, яких віка відхилені і яких не стереже нїхто. Вірґілїй поясняє:
„Позакривають всїх, коли вони
Повернуть із долини Йосафата
З тїлами, що там на землї лишили.
„В гробницї з сеї сторони лежить
Із Епікуром вся його ватага
Тих, які вірили, що тїло мре з душею“.
Дальшу розмову Данта з Вірґілїєм перериває один із тих, що лежать у огняних домовинах, словами:
