Брунетто віщує Дантови вигнанє з Фльоренції. За те слова Данта до Брунетта повні щирого поважаня та прихильности.
„Коли-б сповнило мої просьби небо, —
Відмовив я, — то ви-б не були ще
Відлучені від людської природи.
„В душі моїй живе ще й доси сильно
Й болить мене ваш любий, дорогий
Батьківський образ, як в житю земному.
„Ви з уст до уст мене навчали, як
Повинен чоловік безсмертє заробляти.
Як вдячний я за се, поки живу.
„Язик мій голосить не перестане.
Те, що ви про моє житє сказали,
Затямлю з иншими для опізнаня
„Тій панї, що стрінуть ся з нею маю.
Одно лише скажу вам ще: коли лиш
Мене моє сумлїне не картає,
„Я все принять готов, що доля принесе.
Не новина для мене се нещастє.
Хай колесо своє Фортуна повертає,
Як хоче, а рубач свою сокиру!“
Пропускаю також дальші піснї заповнені натяками на ріжні італїйські відносини, і подаю тут лише виривок із 19-ої піснї, де мучать ся т. зв. Сімонїсти, що захапували церковні добра не для духовних цїлий, а для задоволеня себе й своєї родини. В третїй печері осьмого круга пекольної будівлї бачить Данте грішників позастромлюваних у довгі рури до гори ногами, так що з каждого грішника видно лише ноги по колїна, і ті ноги горять вічним огнем. Особливо один грішник фицає ногами дужще від инших, і Данте хоче забалакати з ним, Вірґілїй заносить його над ту дивоглядну домовину, і Данте промовляє до грішника:
