Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/180

Хто ти, душе жалібна, стрімголов
Поставлена, мов паль на місцї вбитий?
Коли тобі се вільно, вимов слово!“

Я став як монах, що сповідї слуха
Скритоубійцї, що вже впертий в яму,
Кликнув його, щоб ще часок пожити^[1].

А сей ревнув: „Чи ти вже тут явив ся?
Чи ти вже тута, Бонїфаціє?
На кілька лїт письмо мене здурило.

„Чи ти так швидко наситивсь тих скарбів,
За для яких не завагавсь красуню
Знасилувать, щоб знять її порфіру?“

Се друга згадка про папу Бонїфація, що тодї ще був живий. Той, що кричав, се його попередник, папа Микола III, з роду Орсінї (медведї — від orso), що так само як Бонїфацій знасилував „гарну даму“, римську церкву для особистих користий. Данте почувши се запитанє,

Став як той муж, що хтось за дурня має,
І він стоїть, не може відповісти,
Бо не розчовпав даного питаня.

Тодї Вірґілїй рік: „Скажи йому,
Що ти не той, про кого він питає“.
І я сказав, що він менї нараяв.

І дух на те аж закресав ногами,
Зітхнув важенько і плачливим тоном
Промовив знов: „Чого-ж від мене хочеш?

„Коли цїкавий знати, хто я був,
Що задля сього в скелї сї трудив ся.
То знай: носив я плащ той світовладний,

„І як на те був сином Медведицї,
На жир захланним для своїх медведят.
Що там пер скарби, тут себе впер в міх.

1. Натяк на кару скритовбійцїв, яких живцем стрімголов закопували в яму.