Як граничний камінь стоїть він на переходї від середнїх до новійших віків. Віруваня і змаганя середнїх віків він перетопив у орґанїчну єдність і вилив немов у бронзї в своїй безсмертній поемі, як найкращий їх памятник. Та при тім сам він чоловік уже наскрізь нового духа, був одним із інїціяторів віку гуманїзму. Глибокий траґізм його особистого житя і його полїтики, якій він бажав служити, збуджує наше співчутє. Не диво, що не лише в Італїї найвиднїйші письменники почанаючи від Боккачія і кінчаючи Кардуччі присвячували не мало працї популярізованю його думок, пояснюваню та коментованю його творів та дослїдам над його житєм, але й новійші европейські учені, Французи, Нїмцї та Анґлїйцї видають раз ураз нові працї про нього. Істнують в Італїї і в Нїмеччинї спеціяльні товариства для студій над Дантом, появляють ся що раз нові переклади його творів, яких глибокі думки і поетичні образи приваблюють цїкавість широкої публїки.
Данте являєть ся найвисшим виразом, поетичним вінцем та увічненєм того, що називаємо середнїми віками. Вся культура, всї віруваня, всї муки й надїї тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина ґенїяльна він усїм своїм єством належить до новійших часів, хоча думками й поглядами корінить ся в минувшинї. Відси певна двоістість його появи; консервативний і правовірний у своїх поглядах, усїма своїми силами він був революціонером і сївачем духових революцій. Нїцше називав його гієною, що виє на могилах; Скартацінї називає його найбільшим новочасним поетом. Італїя величає в ньому батька своєї національної лїтератури, творця і незрівняного майстра італїйської лїтературної мови; католики бачуть у ньому правовірного ученика Томи з Аквіну, та не брак і таких, що бачили в ньому єретика.
Нарис ідейного ґрунту середнїх віків та їх цівілїзації поможе нам зрозуміти також появу Данта і оцїнити його значінє для загальної лїтератури.
