І поки нїмо так я в низ дивив ся,
Мій провідник закликав: „Глянь-но, глянь-но!“
І потянув мене із мого місця.
Я обернувсь як той, що отягаєсь
Побачивши таке, від чого жах проймає,
І так його перестрах подолає,
Що глянувши кидаєть ся тїкати.
За нами бачив я, як чорний дявол
По скелї біг і живо наближав ся.
О, як же диким вид його здавав ся,
Які страшні були його всї рухи,
Простерті крила, побігущі ноги!
На своїх плечах острих і високих
Нїс грішника узявши на коркоші
І впявшись пазурями йому в ноги.
На мостї ставши крикнув: „Малєбранке,
Отсе вам пан суддя з святої Цітти![1]
В смолу його, а я біжу по инших!
„У тому містї з біса їх богато:
Продажний кождий з них окрім Бонтура,
За гроші з чорного там біле роблять“.
Із моста бух його, а сам по скелї
Погнав — нїколи хорт іще так швидко
Не гнав за злодїєм з ланца зірвавшись.
Сей впав до дна, та зараз вирнув знову
Задом; та дяволи, що стерегли там,
Гукнули: „Ге, тут пану не неможе
„Святе лице, тут купіль не така,
Як в Серкіо[2]. Но хочеш коштувати
Гачків тих наших, то не виринай же
