що вкрав Гераклеві воли, Данте починає 26-у пїсню іронїчною апострофою до свого рідного міста:
Тїш ся, Фльоренціє, що ти така велика,
Понад краями й морем бєш крильми,
Імя твоє і в пеклї популярне!
Поміж злодїями знайшов я пять
Із твоїх горожан, і стид учув зза того, —
Тай і тобі з них не велика честь.
Переходичи до осьмої яскинї він опиняєть ся в крузї, де мучать ся фальшиві дорадники, огорнені в одноцїльне полумя. Між ними він бачить подвійне полумя, а на його запит відповідає йому Вірґілїй:
„Тут мучать ся Улїс і Діомед,
Товариші тепер у своїй муцї,
Як спільники були колись у злости.
„В отих огнях вони тепер зітхають
За підступ деревляного коня,
Через який вони здобули Трою“.
„Коли-б вони могли у тих огнях
Заговорить, прошу тебе, мій майстре,
Прийми сю просьбу ти за тисячу прохань,
„І не відмов менї пождати тут,
Аж зблизить ся до нас огонь дворогий.
Ти бачиш, як я тужно жду його“.
Він відповів: „Похвальна просьба ся,
І я сповню її тобі охітно,
Та ти держи на поводах язик!
„Я заговорю сам, бо зрозумів я,
Чого ти хочеш. Греки се, то може
Твоїм словам вони-б не відповіли“.
Коли-ж до нас той огник наблизив ся,
І провідник мій виждав місце й хвилю,
Заговорив до нього він ось як:
|
