Вихідною точкою його мандріки в небесні сфери був один момент екстази, який-він описує ось як. На візване Беатрічі він вдивляєть ся в єонце, яке тепер не разить його.
Не довго я глядів, тай не так мало,
Щоб не зуздрів, як раптом іскри приєли,
Мов від зеліза, що в огні нагрілось.
І враз здалось мені, що день із днем
Злучив ся, мов би Всемогучий небо |
Ще другим ясним сонцем прикрасив.
Се Беатрікс стояла, в вічні круги
Втопивши зір, і я звернувсь до неї
Очима. відвернувши їх від сонця.
І вид її впливав на мене так,
Як Глявкови було, коли ззїв зїле,
Що божеством морським його зробило.[1]
Данте дивуєть ся свойому захватови, та Беатріче виясняє йому, що він уже не на землї, а з скорістю блискавки перелітає небесні простори. Данте почуває себе як пливак на безбережному морю:
Пливу по хвилях, де ніхто не плив ще;
Мінерва дме, веде нас Аполльон,
А девять Муз, то девять зір Ведмедя.
Беатріче обертаєть ся до нього словами:
„З подякою зверни свій ум до Бога,
Що дав нам долетіть на першу зорю“.
Ся перша зоря, найблизша до землі, се місяць, і Данте з звичайною середньовіковою наївністю запитує
- ↑ Грецька легенда про Глявка рибака, що ловлячи риби в морі бачив. що деякі, кинені на траву, підскакували сильно і падали в воду. Бажаючи знати, що додало їм такої сили, він почав гризти ту траву, і почув у собі непоборний потяг до води, скочив у море і зробив ся морським божеством.
