свою провідницю, що значать ті плями на місяці, в яких люди бачуть памятку Каїна. Беатріче всміхаєть ся на єв, запитув Його, як вій сам думає про се, а він, веже, що причина явища мабуть та, що тут мішаєть ся густійше з рідшим. І знов Беатріче всміхаєть ся і довгими схолястичними сілльогізмами доказує йому його: помилку, зле вбачає причину в самій божеській натурі світда, що неоднаково проявляєть ся в ріжних тїлах.
У третїй пісні Данте у-перве бачить душі святих; їх лиця були як образи відбиті в зеркалі. Беатріче каже йому, що се такі святі, що не вповні встояли ся в своїх обіцянках Богу. Данте заговорює до одного духа, і дух дає себе йому пізнати як Шкарда, бестра Корса Донаті, який силою витяг її з манастяря і примусив узяти шлюб із нелюбим чоловіком. Він запитує й, чи ті, що живуть тут у тій, „найповільнійшій ефері”, тужать за висшим місцем? Вона відповідає, що сила любови зовсїм заспоспокоює їх бажаня.
„Коли-б ми висше бути забажали,
То те бажане не було би згідне
Із волею Того, хто тут вмістив нас“,
На Дантове запитане вона оповідає йому своє земне житє: врождена побожність завела її до манастиря в раннїй молодости.
Та, вирвали мене мужчини, звижлі
На зле більш як на Добре, з колій любих, —
Бог зна, як від тоді уплив мій вік.
Беатріче толкув йому далі, що, в небі нема постійних кругів, що вої святі живуть у однаковім блаженстві, а тілько для його змисдового ока являєть ся певне степеноване.
Духи як іскри тисячами окружають їх хід. Данте почуває торяче бажанє дізнати ся від них дещо нового. Перша така іскра, що від Дантового запитаня ще більше роз'ясняєть ся, озиваєть сь до нього
