„Я цезарь був колись Юстінїян;
Чутєм найвисшої любви пронятий
З законів зайве я Й пусте усунув“.
Він оповідає, що з разу вірив у те, що Хрисос мав лиш одну, божеську натуру, поки патріярх Атаніт не звернув його увагу Й на.людську натуру Христову. Тілько ночувшей себе в шовній єдности з церквою він узяв ся до законодатного діла. Далї розмова сходить на біжучу італійську політику, і Юстініян говорить про Карла Великого, про Ґвельфів і Ґібелінів, про ролю Франції в Італії; як чоловік добре начитаний у біжучих газетах.
Пісню сему займає виклад Беатрічі про антен Бога з природою і з чоловіком і про те, ак Бог волїв дати своє власне єство, свого сина на смерть, ніж би мав просто дарувати людям їх провину. В піснї VIII-ій Данте долїтає на планету Венеру. Тут знов біля нього збираються блаженні духи, і він розмовляє з Карлом Мартедем, сином Карла II, короля неаполітянського і зятем Рудольфа Кабобурського. Данте завдає йому питанє, чому 3 солодкого, доброго насіня виростає иноді гіркий плід? Не буду ослідйти за сею діокувією, яка доходить до досить драматичної дієнути, До нього наближаєть ся инший дух (пісня IX), Куніцца, сестра відомого тирана Еццелїно да Романо, яка зачинає свою промову ось як:
