Гомоузіос та Гомойоузіос. Поганські школи пустїли, поганські біблїотеки та храми нищено, поганська наука йшла в забутє або була викликана як незгідна з одиноким жерелом правди, знаня й спасеня — святим письмом. Се був перший наплив варварів — несповна сто лїт перед навалою дїйсних варварів з півночи і зі сходу.
Та ось у IV. віцї починають ся страшні напади з півночи. Ґерманські племена проривають римський Limes — камяний поріг, вал з укріпленями побудований від верхнього Дунаю здовж Рену аж до Нїмецького моря — вривають ся в зроманїзовану і здобуту для культури Ґалїю, ширячи грабунки, різню та пожежу. Слухи про їх безмірну жорстокість, про замилуванє до страшних мук, які вони задавали своїм бранцям, проймають жахом Римлян, здавна привиклих до розливу крови та до стогнаня людий прибитих на хрестах. Чутка йде, що ті дикуни, Свеви, Вандалї, то не люди, то виплоди злих демонів та диких лїсових жінок. За Ґалїєю паде в руїну Еспанїя, здобута Вандалями, які опиняють ся аж у Африцї. Инші орди йдуть до Італїї: Аляни, Ґоти, Льонґобарди. За ними йдуть Гунни, ще страшнїйші нищителї. Тих, що уцїлїли від різнї, женуть позвязуваних як худобу в неволю. Ледви поборено Гуннів, ледви ґерманські племена посїдали на залитих кровю та покритих руїнами землях, аж ось надходять нові хмари — з півдня Араби, з півночи Нормани: знов різнї, грабунки та пожежі. Майже 600 лїт тягнеть ся та страшенна епоха; старинний світ конає в крови й огнї; коли стихла буря, всї побережа Середземного моря змінили ся до непізнаня, були одною великою пустинею, по якій де-де плентали ся перелякані, на пів дикі, темні та забобонні люди.
Се були народини середнїх віків. Щоб зрозуміти їх історію, треба все мати на оцї ті три основні елєменти, що надавали їм фізіономію в західній Европі: останки старого римського світа, христіянство і те нове, що принесли ґерманські племена.
