чальністю моглиб давати попуск своїй натурі. В обсягу світських, полїтичних інтересів таким володарем і такою опорою їх свідомости був князь, король, цїсар — загалом найвисший февдальний пан. Але сього мало. Їх душа, виведена з рівноваги дісгармонїєю їх варварських традицій і їх христіянської віри, потребувала також зверхньої, видимої опори, реґулятора, живого паравана і зверхника. Таким зробив ся епіскоп римський, папа, отець, від самого Бога надїлений властю вязати й розрішати те, чого не може звязати анї розрішити нїяка людська власть, нїякий людський розум. Пана на полї духових інтересів те саме, що цїсар на полї світських інтересів. Він один надїлений необмеженою властю; инші духовники, епіскопи та прелати мають лише стілько власти, скілько він їм дасть, володїють лише силою його вповажненя і затвердженя. Але при тім папа зарівно як і цїсар мають ту найвисшу власть не завдяки своїм особам, а лише як репрезентанти верховної над цїлим світом власти Риму. Рим — голова світа, володар душ і тїл, відбитка творця на землї.
Roma caput mundi, regit orbis frena rotundi. Він панує над світом силою відвічного божого присуду. Сам Бог спровадив Енея, побожного героя, з руїни Трої і велїв йому заснувати Рим, так само як сам Бог спровадив сюди зверхника апостолів, св. Петра, і велїв йому 25 лїт кермувати відси кораблем Христової церкви і запечатати свою науку своєю кровю. Євангеліє і Христові слова обернені до Петра, се непохитний фундамент духовної власти Риму; Вірґілїй і його Енеіда, се високий і так само непохитний фундамент світського верховодства Риму. І він, хоч не освічений Христовою вірою, мав обяви святого Духа й пророкував про народженє Христа, тим то його слова й посми набирають у середнїх віках великого, на пів канонїчного значіня.
Папство й цїсарство, се два лиця верховної власти Риму над світом, два мечі удїлені Богом Римови. Але якіж мають бути їх обопільні відносини? Беручи істо-
