зверхником, яким був цїсар у Нїмеччинї, а король у Франції. Надто зажадав папа, щоб усюди епіскопи та посїдачі духовних бенефіцій були вибирані капітулами і затверджувані папою, також без нїякого вмішаня світського володаря. Цїсар Генріх III, хоч сам великий прихильник духовенства, відповів на се: „Я не можу цїлої тротини всїх лен моєї держави дати обсаджувати чужими руками“. Папа доказував, що вибір духовних на духовні уряди світською людиною противить ся канонїчному праву. „Добре — мовив цїсар, — вибирайте собі духовні духовних на духовні уряди, але ленна віддайте!“ Та про се знов духовні не хотїли чути нїчого. Почала ся 50-лїтня війна, що страшенно зруйнувала Італїю, підрізала сили Нїмеччини, заповнила панованє двох цїсарів і шістьох пап. Один із них, Пасхалїс II, згодив ся був на цїсарську пропозицію, аби духовні окупили свободу свойого вибору відреченєм від світських дібр, але цїла єрархія повстала проти того і собор скликаний у тій справі відкинув папський проєкт.
Боротьба була нерівна, вела ся неоднаковим оружєм і породила страшенну замішанину в поплутаних і без того відносинах. Папа викляв усїх епіскопів, що приймали інвестітуру з рук цїсаря, звільнив їх вазалїв від вірности їм і цїсареви. Се мало наслїдком розлам не лише в державі, але й у церкві, бо часть вазалїв не послухала папського декрету і часть епіскопів стала по сторонї цїсаря. Та світська власть не могла устояти ся. Кожде її пораженє було дїйсним пораженєм, дїйсною стратою, коли натомісь кожде пораженє церкви додавало їй мученицького блиску, збільшувало її вплив на душі й побільшувало число її прихильників. Цїсар Генріх IV. мусїв упокорити ся, мусїв три днї і три ночи босоніж стояти в снїгу на подвірю замку Каносси. Боротьба за інвенстітуру скінчила ся в р. 1122 конкордатом вормацьким, по якому вибір достойників церковних признано капітулам, але наданє світського ленна полишено світській власти.
