ської власти й римської коррунції, повстає Лютер і реформація.
Війна Ґвельфів і Гібелїнів була мов скажений танець, що закінчив середнї віки. Несамовита пара — папство й цїсарство — в страшних обіймах заґальопували в слїпу вулицю, з якої не було виходу, а головна течія людської історії пішла в инший бік. Уже в боротьбі Фрідріха Рудобородого, ще більше в боротьбі Фрідріха II. міста зачинають грати важну, рішаючу ролю. По чиїм боцї міста, того звичайно побіда. А італїйські міста стають частїйше по сторонї пап, нїж по сторонї цїсаря, і папи опирають ся на них. О тверді мури Медіоляну, Павії, Пізи, Алєссандрії, Фльоренції розбивають ся зелїзні панцирі та тверді лоби цїсарських військ. Та міста рівночасно були репрезентанти нової сили, що звільна підіймала голову, аби завоювати світ. В них, власне в північній Італїї зароджував ся в ту пору велитень — гуманїзм, що вказав людськости нові дороги розвою, і се був той tertius gaudenѕ, що вийшов властивим переможцем із кровавої боротьби Ґвельфів і Ґібелїнів.
