учителем Брунетта Лятінї, автора по італійськи написаної енцікльопедії Tesoretto (скарбничка). Але Брунетто Лятінї за часу Дантового дитинства був фьорентійським сенатором, тоб то належав до найвисших міських достойників, і для того думку, щоб він особисто був чи то приватним, чи публичним учителем Данта, треба вважати зовсїм виключеною. Може Данте говорять образово про Брунеттові писаня, що були для нього жерелом науки, а може він слухав надто публичних діспут та викладів славного сенатора. З власних признань нашого поета можемо догадувати ся, що він у молодих лїтах крім латини вивчив ся провансальської та північно-француської мови, був на унїверсітетах у Падуї, Больонїї, а може і в Парижі, знав добре француську та провансальську лїтературу. Маючи 24 роки він почав брати участь у полїтичнім житю свойого рідного міста. В містї йшла ненастанно боротьба між Ґвельфами й Ґібелїнами, але колишнє значінє тих окликів — сторонників верховенства папи і прихильників верховенства цїсаря, затерло ся було до тої міри, що інодї Ґвельфи, прогнані з міста, шукають помочи у цїсаря, а иншим разом папа висилає свойого лєґата до Фльоренції, щоб помирити ворожі партії і уможливити прогнаним Ґібелїнам поворот до Фльоренції. Та про те і Ґвельфи й Ґібелїни були шляхетські партії, з яких одні хилили ся більше до демократично-лїберальних, а другі до монархічно-автократичних форм правлїня. Супроти обоїх партій стояв фльорентійський народ зорґанїзований у цехи, ґільди та дїльницї. Сїм богатших цехів творили грошеву арістократію, так званий popolo grasso (товстий народ), а кільканацять дрібних цехів і робітники творили поспільство, popolo minuto. В другій половинї XIII. в. йде ненастанна боротьба тих трьох елєментів у містї, і разом із тим ненастанний зріст і розвій та збогаченє міста. Досить буде сказати, що за сей час і Ґвельфи й Ґібелїни по два рази ходили на вигнанє і знов вертали до міста, що в тім часї були два
