Сторінка:Іван Франко. До світла. 1913.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

чого когутячого піря. З трівогою й дрожю скорчений край печи, слухав я нераз, як вони розмовляли з Мошком, або з сїльськими господарями. Розмовляли звичайно про страшні для мене річи, про пожари, про злодїїв, волоцюг, і в розмовах тих дуже часто чув я слово: папери. „Як не має паперів, зараз його задержати“. „Еге, дивлю ся, а його папери не в порядку“. „Як би був мав хоч один папір добрий, я був би його пустив“. — Ба щож то за папери, — думав я нераз, — що таку мають міць, що один папір може прохожого чоловіка оборонити від жандарма з карабіном та з когутячим пірєм? Але на те питанє не міг я найти відповіди, а про те тим дужше лякала мене думка про ті папери. Як жеж я можу рушити ся в світ, не маючи паперів? Адже мене зараз на першім кроцї жандарм зловить і поведе Бог зна на які муки! Дрожав я всїм тїлом на таку думку. Чим частїйше думав про визвіл від Мошка, тим частїйше оті папери ставали менї перед очима. Навіть снили ся менї папери, старі, пожовклі, з величезними печатками, дивили ся на мене грізним, поморщеним обличєм, або сміяли ся з мене огидними, беззубими устами. Був я тодї дуже нещасливий. Всї люди, котрих я про те питав, потверджували, що без паперів анї в дорогу рушити не можна, анї нїхто мене до терміну не прийме. Але відкиж менї взяти ті папери? Коваль радив менї запитати ся про них Мошка, він же мусїв дістати якісь папери по моїм батьку.

Ба, спитати ся Мошка! Як би то менї так легко було до Мошка приступити. Давнїйше, як був я малий, був він для мене ласкавійший; коли-ж я став дорастати, здав мене зовсїм у руки своєї жінки відьми і майже нїколи нїчого до мене не говорив. Бачилось менї навіть, що бокував від мене. Від коли менї люди повіли, що мусїв узяти гроші по моїм батьку, став я пильнїйше на нього вважати; я зміркував, що та моя увага його непокоїть. Крутив ся якось неспокійно, коли ми часом опинили ся самі, немов би його щось гризло. — А що, міркую собі, як би так коли, як нема жінки дома, наперти на нього несподївано, може би можна від нього хоч що-то дізнати ся? От я й зважив ся при нагодї так ізробити.