Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
 —  19  — 


Підтяті думи, не провадять ноги,
А в серці холод… Дим довкола, дим!…


XV.

Нераз у сні являється мені,
О, люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови.

Він надо мною хилиться, страшні
Полошить мари… З трепетом, без мови
Я в тії очі знов гляджу сумні,
Що жар колись ятрили в моїй крови.

І на моє бурливе серце руку
Кладе той привид, зимну як змия,
І в серці втишує всі думи й муку.

На привид тихо, не змигнувши, я
Гляджу. Він хилиться, без слів, без згуку
Моргає: „Цить! Засни! Я смерть твоя!“


XVI.
 

ПОХОРОН ПАНІ А. Г.

Так сталось! В труні металевій нині
Ота рука проклятая спочила,
Що ген-то, в добрій чи лихій годині
Нас розлучила.

Я бачив, як її зашрібували,
Вложили в склеп і привалили камінь,