Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


I.

В Перемишлі, де Сян пливе зелений,
Стояв на мості я в важкій залумі.
Про тебе думав я, душе моя,
Про щастя те, що наче сонний привид
Явилося, всміхнулося і щезло.
Лишивши жаль по собі невмірущий.
І я згадав одно оповідання.
Що тут над Сяном від народа чув.

Зима була, замерз зелений Сян,
І по блискучім ледовім помості
Гладкий протерли шлях мужицькі сани.

Ось раз була неділя. В самий південь
Із церкви люде вийшли. Сяло сонце,
Іскрився сніг. Юрба народа вийшла
Над Сян, гули веселі розговори.

За Сяном ось на полі сніговому
Щось зачорніло, дзвоники бренчать,
Копита стукають о змерзлу землю,
І вчвал жене по втоптаній дорозі
Препишна чвірка. Упряж дорога
Полискує до сонця; наче вихор
Карита мчиться, з батога візник
Мов з пістолета лускає...