Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  35  — 


Вжеж моє серце сохне, тане,
Вжеж моя краса вяне, вяне.

Вже моя сила слабне, гнеться,
Вже мені весна не всміхнеться.

Падуть листочки звялі, звялі  — 
От так і сам я впаду далі.

Решту красоти, решту сили
Поріжуть живо Острі пили.

Острії пили, людська злоба.
Стопче байдужість як худоба”.


VII.


„Ой жалю мій, жалю,
Гіркий не помалу!
Упустив я голубочку,
Та Бже не спіймаю.

Як була близенько,
Не дав їй принади,  — 
А тепер я не знаходжу
Для серця розради.

Як була близенько,
Я ще вагувався,
Щоб так швидко улетіла,
Я й не сподівався.

А як улетіла.
Вернуть не схотіла,
То забрала за собою
Мою душу з тіла.