Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/38

 —  34  — 

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
 На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакіту?
 Чи грому з блакіту?“

„Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
 Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
 Купаюся в ньому.

Та в гору не пнуся, бо сили не маю,
 Бо сили не маю.
Червоні ягідки до долу схиляю,
 До долу схиляю.

Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
 Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив як хмара,
 Отінив як хмара“.

VI.

 

„Ой, ти дубочку кучерявий,
Ой, а хтож тебе скучерявив?“

„Скучерявили густі лози,
Підмили корінь дрібні сльози.

Скучерявили темні ночі,
Зранили серце чорні очі.

Чорнії очі, пишна врода,
Гордая мова, непогода.

Гордая мова — вітер зимний,
Вічна розлука — жаль нестримний.