Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  37  — 


Вона мій спів, вона мій хліб!
Душа моя  —  аж дивно  — 
До неї наче той поліп
Приссалась невідривно.

Усіми нервами приляг
Мій дух до неї, мила,  — 
І тут вона  —  аж страх! аж страх!
Твій вид мені явила.

Неначе блискавка ярка,
Що зразу сліпить очі,
Що враз і тішить і ляка,
Ніч робить з дня, день з ночі  — 

Оттак для мене був твій вид
І роскішю й ударом;
Я чув: тут смерть моя сидить,
Краси вповита чаром.

Я чув і з жаху весь тремтів
І роскішю впивався;
Від тебе геть тікать хотів,
Круг тебе все снувався.

Мов той Іксіон вплетений
у колесо-катушу,
Так рік за роком мучусь я,
І біль мою жре душу.

І дармо ліку я шукав
На сю свою хоробу;
Кого зрадливий Сфінкс піймав,
Не пустить аж до гробу.