Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  38  — 


Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю.
Від неї одурію.


IX.

Чому не смієшся ніколи?
Чи в твойому серці зима,
І горе зморозило душу.
Що сміху у горлі нема?

Чому не смієшся ніколи?
Чи може лежить який гріх
Великий на твоїм сумлінню
І здавлює радісний сміх?

Лежить якийсь смуток таємний
На твоїм чудовім чолі,
І усміх твій  —  наче під осінь
Всміхається сонце у млі.


X.

В ваґоні.

Мов сполохана, без тями,
Та зеїйля з під моїх ніг
Утіка  —  стовпи, смереки
Гонять, тільки миг-миг-миг.

Наче полотно простерте
Велитенськая рука
Враз стяга, так лан за ланом,
Сад за садом утіка.