Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  46  — 


Твою красу я переллю в пісні,
Вогонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні...
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки тріває,
Цвістимеш ти, покіль мій спів лунає.


XIX.

Як віл в ярмі, оттак я день за днем
Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;
Немов повільним спалююсь огнем,
Та ярко бухнуть сили вже не маю.

Замерли в серці мрії молодечі,
Іллюзії криниця пересхла;
Різкі, сухі мої зробились речі,  — 
Пора худого жнива надійшла.

Худеє жниво! Сіялось мабуть
За мало й ненайкращої пшениці.
А час не ждав! Холодні зливи йдуть,  — 
Важку ворожать осінь нам зірниці.


XX.

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріядами летять
Ті метелики холодні,

Одностайні мов жура,
Зимні мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.