Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/55

I.

 

Коли студінь потисне,
Не хвилює вода, не блищить:
Коли лямпа розприсне,
То і світло її не мигтить.

Коли струна порветься,
То від неї музи́ки не жди.
Чом же пісня та ллється
Під вагою турбот і біди?

Чи те горе як праса,
Щоб із серця пісень надушить?
Чи пісні ті як дзвони,
Щоби горя завід заглушить?

II.

 

Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам
Мене цілого щось до долу клонить.
Щось горло дусить. Чи моїм очам
Хтось видер світло?… Хто се люто гонить
Думки з душі, що в собі біль заперла?
Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!