Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  68  — 


Даремний спів! В акордах слів
Не виллю своїх скрут.
Як мовчки я терпів, болів,
Так мовчки впаду без жалів
В Нірвани темний кут.


XVII.

Поклін тобі, Буддо!
В темря́ві життя
Ти ясність, ти чудо.
Ти мир забуття!

Спокійний, величній,
Ти все поборов:
І блиск царювання
І гнів і любов.

З царя жебраком ти,
Душею моцар,
Пів світа осяяв
Твого духа чар.

Ти царство покинув.
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута
Щоб нас слобонить.

І довгії літа
Промучився ти.
Щоб корінь страждання
Людсько́го знайти.

Знайшов ти той корінь
У серці на дні,