Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  67  — 
XV.

І ти прощай! Твого імя
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти по вік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти
Своїх діток люби, нести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень
І не воруш ні в ніч, ні в день
Сю тінь мою недужу.

А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко звяла!
І не блідній і не дрожи,
А спокійнісенько скажи :
„Ні, я його не знала!”


XVI.

Даремно, пісне! Щез твій чар  — 
Втишати серця біль!
Пропала ярь! Пропала ярь!
На душу впала цвіль.

Даремно, пісне! Тихо будь!
Не сип ще мук до мук!
Без тебе туга тисне грудь,  — 
Та ти в туж путь, та ти в туж путь
Несеш жалібний згук.