Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/70

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 —  66  — 


Матінко моя ріднесенька!
Не тужи ти за мною, не плач в самоті,
Не клени, як почуєш, що я зробив!

Не сумуй, що прийдеться самій доживать,
Що прийдеться самій у гріб лягать.
Що не буде кому очей затулить!

Не клени своє бідне, безсиле дитя!
Доки міг, то я тяг сю тачку життя,
Та тепер я зломався і збився з пуття!

Я не можу, не можу спинити того,
Що мов чорная хмара на мене йде,
Що мов буря здалека шумить-гуде!

Я не хочу на світі завадою буть,
Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть —
Радше темную ніч, аніж світло зустріть!


XIV.
 

Пісне, моя ти підстрелена пташко,
Мусиш замовкнуть і ти.
Годі ридати і плакати тяжко,
Час нам зо сцени зійти.

Годі вглибляться у рану затрутую,
Годі благать о любов.
З кождою строфою, з кождою нутою
Капає з серденька кров.

З кождою строфою, з кождою нутою
Слабшає відгомін твій…
Пісне, напоєна горем-отрутою,
Час тобі вже на спокій.