Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  70  — 


Що в пристрастей путах
Ще бються міцних!

Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску Сансари
В Нірвани спокій!


XVIII.

Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Льойолі гідна й Торквемади!
Серце холоне і тьмиться розум!

Носити вічно в серці лице твоє
І знать, що з другим звязана вічно ти,
І бачить з ним тебе й томитись  — 
Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Творця хвалити? За що хвалить його?
Що в моїм серці сей розпалив вогонь
І в насміх призначив розлуку?
Рай показав і затріснув браму!

Та Пану Богу я не хочу блюзнить,
Бо пощо вірних щирі чуття дразнить ?
Мов актор той мечем махати
На паперовії страхопуди?

Я не романтик. Мітольоґічний дим
Давно розвіявсь із голови мені;
Мене не тішать, ані страшать
Привиди да́вньої віри млисті