Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  71  — 


Бо щож є Дух той? Сам чоловік його
Создав з нічого, в кождій, порі й землі
Дав йому свою подобу,
Сам собі пана й тирана творить.

Одно лиш вічне без початку й кінця,
Живе і сильне,  —  се є матерія:
Один атом її тривкійший,
Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.

Безмірне море, що заповня простір,
А в тому морі вир повстає сям-там  — 
Се планетарная система  — 
Вир той бурить, і клекоче, й бється.

В тім вирі хвилі  —  сонце, планети є,
В них міліярди бомблів дрібних кишать,
А в кождім бомблі щось там мріє,
Міниться, піниться, пок' не присне.

Се наші мрії, се наша свідомість
Дрібненький бомблик в вирі матерії.
Та бомблі згинуть, вир утихне,
Щоб закрутиться знов десь инде.

Безцільно, вічно круговорот отсей
Іде і йтиме; сонця, планет ряди
І інфузорії дрібненькі,
Всьому однакова тут дорога.

Лише маленькі бомблики людськії,
Що в них частинка виру відбилася,
Міркують, мучаться, бажають
Вічности море вмістити в собі...