польсько-московсько-славянсько-українську мішанину — руським язиком, другі ублагороднювали народню мову своїми власними видумками та прикрасами; але ж одні і другі однаково заходили ся коло австрійського уряду, запопадаючи його ласки, одні і другі дивили ся на себе, що вони природні провідники темного мужика, якого вони ведуть на путь спасення, й який, як нерозвинений і темний, повинен їх у всьому слухати ся — і однаково нїчого не робили, щоб того мужика сяк-так піднести зі страшної економічної неволї. Освітні товариства почали творити ся в Галичинї ще з кінцем шісдесятих років XIX. ст.: »Просвіта« — народовська, »Общество Качковського« — москвофільське. Але ж останнє, створене для конкуренції з »Просвітою«, хоч являло ся навіть декуди й чимось поступовіщим від »Просвіти«, завівши н. пр., у свої видання гражданку — тодї як »Просвіта« вживала у своїх виданнях кирилицї (дарма, що всюди були дашки), щоб, мовляв, народа не відривати від його коріня, від церкви — та про те від самих своїх народин сїяло мертвеччину. Та й з тої поживи, що її давала »Просвіта« народові у своїх книжечках, і з неї народ не міг набрати ся нї свідомости, хто він такий, нї чого йому треба й нї того, як йому бороти ся за кращу долю. Ті демократичні думки, що їх у шісдесятих роках посїяли на галицькому ґрунтї Шевченкові твори, в сїмдесятих роках десь порозвівали ся. Лишили ся тільки слова, зміст їх прикроєно до своїх поглядів, і в життю лишала ся порожнеча.
За старим поколїнням подїлила ся на дві ворожі партії й українська молодїж; москвофіли мали свій »Академическій Кружок«, народовцї — »Дружнїй Лихвар«. Франко пристав до »Кружка«, бо «Кружок» мав свій орґан, і в ньому Франко міг містити свої твори. »Дружнїй Лихвар« мав характер більш касиново-забавового товариства[1], а це не могло притягти до себе молодого ідеалїста, що рвав ся до якоїсь роботи. Уже через »Кру-
- ↑ Гл. Ів. Франко: »Молода Україна«, Віннїпеґ 1920, стор. 12.
