(гл. стор. 144), у 1877. р., той же »Друг« починає друкувати цикль його реальних образків із бориславського життя п. з. »Борислав« — а альманах »Днїстрянка« в 1876. містить його чудову новелю: »Лисишина челядь«, написану в дусї Марка Вовчка, й оповідання »Два приятелї«. Франко береть ся до перекладів із західноевропейських письменників (із них у »Днїстрянцї« була надрукована »Повінь« Золї) — скрізь чуєть ся розмах поета, у темах є свіжість, від усього повіває якимось подихом нового життя. Тодї ж ізпід його пера виходять перші сатири на тодїшнїх провідників-інтелїґентів і на їх т. зв. чесноти[1] — письменницька риса Франка, яка ще краще зазначила ся в пізнїщих часах. Псевдонїм »Джеджалик« ізникає, зявляєть ся другий — Мирон, як наче заповідь чогось нового, свіжого.
Тимчасом у липнї 1877. року, як »цегла на вулицї на голову«, спав на Франка гарешт, а з ним загарештовано й його товаришів Михайла Павлика й Остапа Терлецького й загалом цїлу редакцію »Друга« — за зносини з Драгомановом, котрого галицька полїція вважала головою якоїсь таємної міжнародньої соціялїстичної орґанїзації. Нагінки на підозрілих за соціялїзм почали ся ще з початком сїчня — Франка ж арештовано на основі переловленого в польського еміґранта Котурнїцкого листа від Драгоманова, листа, адресованого й не до Франка, а до когось иньчого, та тільки в тому листї Драгоманов подавав указки, що робити українським поступовим гурткам у Віднї та в Галичинї, а Франкові радив обїхати Угорську Україну. Галицька польська влада, якій потрібні були в тому часї полїтичні процеси, щоб залякати й так уже залякане українське громадянство Галичини, скомпромітувати його в очах австрійського уряду та щоб таким чином могти безконтрольно господарити в тому, й так уже на
- ↑ Цї »чесноти», це: дїяльність, патріотизм і згідливість, гасла, які на словах виголошували тодїшнї провідники, гл. »Із днїв моєї молодости«, стор. 107–117.
