Цю сторінку схвалено
— 28 —
її поталу відданому краю, тягла процес довго[1], і врештї-решт прокураторія засудила Франка на девять місяцїв тюрми, дарма що він сам не був тодї свідомим соціялїстом, а так тільки зі симпатії, як мужик, »бажав для скованих волї,
для скривджених кращої долї
і рівного права для всїх« (Думка в тюрмі, стор. 122),
і далекий був від розуміння, що таке соціялїзм науковий[2].
- ↑ Це був саме час російсько-турецької війни, яка дала притичину до ріжних нагінок на еміґрантів із Росії й на все, що хоч трохи пахло російським »нїгілїзмом«. Досить було нераз мати твори російських клясиків, щоб попасти в підозріння, а далї в тюрму. Та сама історія повторювала ся в Галичинї частенько — останнїй раз у час світової війни. Гоголь, чи Достоєвський ув українськім перекладї ставали причиною арештовання, а то й заслання у славний »Талєргоф«.
- ↑ Загалом свій »соціялїзм« характеризує Франко ось як: »Признаю ся, я нїколи не належав до вірних тої релїґії (основаної на »доґмах ненависти та клясової боротьби«), і мав відвагу, серед насміхів і наруги її адептів, нести сміло свій стяг старого, щиро-людського соціялїзму, опертого на етичнім, широко гуманнім вихованню мас народнїх, на поступі й загальнім розповсюдженню освіти, науки, критики й людської та національної свободи, а не на партійнім доґматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бюрократичній реґлєментації всеї людської будущини, не на парляментарнім шахрайстві, що має вести до тої світлої будущини» (висказ із 1898 р. гл. »Давнє й нове« — Львів 1911, стор. X). У пізнїщих часах пішов він іще далї й гострими словами виступив проти »недогадливости та тупоумія деяких наших молодших письменників та критиків, що, йдучи наослїп за покликами західно-европейських песимістів, у міщанськім (буржуазійнім) життю бачуть синонїм духового застою, неробства, дармоїдства, моральної гнилизни та браку естетичного почуття. Ті людцї, очевидно, не почувають усеї недорічности своїх осудів, не розуміють того, що новочасне місто, з його високо розвиненою торговлею та промислом, робить можливим жити на вищім культурнім становищі, нїж се можливе по селах, а своїми культурними, комунїкаційними та просвітними засобами дає можність освіченому чоловікові вповнї та як-найширше розвивати свої духові та фізичні здібности, а навіть неосвіченому
