Давнє й нове
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Давнє й нове Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1911 |
|
 |
збірки
Видана в р. 1898 накладом студентського товариства „Академічна Громада“ збірка моїх поезій „Мій Ізмарагд“ розійшла ся вже досить давно, і ще в р. 1909 ухвалила дірекція Українсько-руської Видавничої Спілки приступити до нового її виданя. Я вважав відповідним зробити се виданє не повторенєм першого, як було з київським виданєм „Зівялого Листя“, що вийшло при кінцї минулого року з датою 1911, але справдї новою книжкою, що мала би самостійний лїтературний інтерес супроти першого виданя. Сам характер збірки, що наслїдував по троха старо-руську збірку поучень та оповідань відому під назвою „Измарагдъ“, робив можливим розширенє її рамок. Я постановив передрукувати тут цїлий ряд своїх віршів писаних протягом 32 лїт, які не війшли в давнїйші мої збірки, а особливо в друге виданє „З вершин і низин.“ Розширивши сам зміст збірки із шістьох на девять роздїлів, я збогатив деякі роздїли першого виданя досить значним числом нових поезій, особливо роздїли „Паренетікон“, „Притчі“ та „Лєґенди“, а надто зложив один просторий роздїл із принагідних віршів писаних протягом 30-лїтя 1878— 1907 п. з. „Із злоби дня“ і подав на закінченє збірку віршів призначених для співу, які по части війшли вже в уста широких мас нашого народа і подавали в певних хвилях нашого народнього житя оклики, боєві гасла та провідні думки народнїх рухів.
Переважна часть сеї збірки, що являєть ся під новою назвою „Давнє й нове“, так само як і збірка „Мій Ізмарагд“ має метою популярізацію богатого скарбу поезії та житєвої мудрости, що містить ся в нашім старім письменстві доси так мало відомім не лише широким народнїм масам, але також, а може навіть і ще в більшій мірі освіченим верствам нашого народа. Власне в сьому напрямі я досить значно новими творами розширив відповідні роздїли давньої збірки. Друга характерна прикмета тої давньої збірки, зазначена головно роздїлами „Поклони“, „По селах“ і „До Бразилїї“ виринає в отсїй новій збірцї ще виразнїйше не тілько розширенєм роздїлу „Поклони“, але особливо роздїлами „Із злоби дня“ та „Гимни й пародії.“ Розумієть ся само собою, що ріжнородність змісту тих роздїлів відповідає хоч по троха ріжнородности тих явищ публичного та особистого житя, що заповняли остатнє 30-лїтє. Не можу нарікати на те, щоби при всїй обмежености моїх приватних відносин те житє було вбоге та монотонне. Навпаки, воно дало менї такі вражіня і такі житєві досвіди, особливо в трьох остатнїх роках, якими не кождий може виказати ся.
У отсїй збірцї я навмисне пропустив ряд віршів друкованих у „Друзѣ“ 1874—6 років, збірку „Баляди і розказы“ видану 1875 р. та віршу „Чигиринський хрест“, друковану в калєндарі на 1877 р. п. з. „Днѣстрянка“ деякі польські вірші друковані в „Новім Зеркалї“ та в польських публїкаціях і вірші публїковані в „Дзвінку.“ Може коли трапить ся нагода притулити їх до якої нової збірки. Те, що взято до сеї збірки з давнїйших публїкацій, зазначено докладно при кождім творі.
Львів, дня 30 марта, 1911.
Ізмарагдом звав ся в старій Руси збірник статей та притч, по части оріґінальних, а по части повибираних із грецьких писань отцїв церкви, підібраних так, що цїлість творила неначе повний курс практично-христіянської моралї для людий радше світського, як духовного стану.
Менї давно хотїло ся написати подібну книжку — тою мовою, яка на теперішнє поколїнє повинна робити вражінє богато дечим подібне до того, яке на старих Русинів робила мова церковна — то значить, мовою поезії. В поетичній формі я бажав подати сучасному руському читачеви ряд оповідань притч, рефлєксій і инших проявів чутя та фантазії, котрих теми черпані з ріжних жерел, домашнїх і чужих, східнїх і західнїх, та котрі про те вязались би в одну орґанїчну цїлість не якоюсь одною тенденцією, не одною доґмою релїґійною чи естетичною, а тілько спільним діяпазоном морального чутя і темпераменту, через який пройшли, поки вилили ся в ту форму.Блукаючи по ріжних стежках всесвітної історії та лїтератури я з давна збирав по троха або намічував собі для пізнїйшого вжитку поодинокі камінчики придатні для моєї будови; найдавнїйші причинки поміщені в отсїй книжцї, мають уже 15 лїт. Та тілько в остатнім часї тяжка слабість, що зробила мене на пару місяцїв нездібним до иншої працї, дала менї змогу понаписувати найбільшу часть того, що тут надруковано. Значна часть поміщених тут віршів, то правдиві Schmerzenskinder. Я писав їх у темній кімнатї, з зажмуреними, болючими очима.
Може сей мій фізичний і духовий стан відбив ся й на фізіономії сеї книжки. В хоробі чоловік потребує, щоб із ним поводили ся мягко, лагідно, та й сам робить ся мягким, лагідним та толєрантним. Його обхапує глибоке, нїжне чутє, бажанє любити, дякувати комусь, тулити ся до когось з довірєм, як дитина до батька. Не знаю, на скілько ясно відбило ся те чутє в отсїй книжцї, та знаю, що я бажав зробити її книжкою на скрізь моральною.
Певна річ, моя мораль значно відмінна від тої катехетичної, доґматичної моралї, що у нас видаєть ся за одиноку христіянську. Та я певний, що в основі своїй вона далеко більше зближена до моралї всїх тих великих учителїв людськости, „ищущих царствія божія и правды єго“, нїж колїнопреклонна, поклонобийна та черствосердна мораль богатьох стовпів церкви, покликаних та непокликаних оборонців релїґії. Та я не хочу вдавати ся з ними в спори. Храм моєї Матери-Музи занадто святий, щоб робити з нього підсїнє перекупок. А поміщені дальше твори, що виплили з мойого морального чутя — правдива поезія мусить бути завсїгди моральною, бо жерело обох одно й те саме — нехай говорять самі за себе. Коли вони не зуміють досить ясно виявити того, що в мене було на душі при їх складаню, в такім разї, любий читачу, кинь отсю книжку на бік як недоладну, безталановиту мазанину. Не серце було порожнє та черстве при її складаню, а тільки снаги не стало вилити словами те, що було на серцї.
Не показую при поодиноких віршах жерел, відки їх узято. Майже нїчого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оріґінального є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу, кого й де „наслїдувано“, се лишаю цїкавости тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити „жерела“, з яких котрий поет черпав своє вітхненє. Гай, гай! Ті жерела сотки, тисячі лїт отворені і доступні кождому, і здоровому оку й шукати їх недалеко.
А тобі, любий брате, чи люба сестро, що читати-меш оті рядки „не мудрствуя лукаво“, бажаю того душевного спокою, того мягкого, нїжного, щирого настрою, який знаходив я складаючи серед болю і тяжкої гризоти оті прості, часто скорбні, інодї може сухо-навчаючі та моралїзаторські вірші. Коли з них упаде в твою душу хоч крапля доброти, лагідности, толєранції не тілько для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів і похибок і прогріхів, то не даремна буде моя праця.
Жорстокі наші часи! Так богато недовіря, ненависти, антаґонїзмів намножило ся серед людий, що не довго ждати, а будемо мати (а властиво вже й маємо!) формальну релїґію основану на доґмах ненависти та клясової боротьби. Признаю ся, я нїколи не належав до вірних тої релїґії, і мав відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого, щиро-людського соціялїзму, опертого на етичнім, широко гуманнім вихованю мас народнїх, на поступі й загальнім розповсюдженю освіти, науки, критики і людської та національної свободи, а не на партійнім доґматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бюрократичній реґляментації всеї людської будущини, не на парляментарнім шахрайстві, що має вести до тої „світлої“ будущини.
Староруський автор не без розмислу назвав свою збірку Ізмарагдом. Він очевидно вірив у те, що кажеть ся про сей камінь у звіснім апокріфічнім сказанію: „Измарагдъ свѣтелъ єсть, яко и лице человѣче видѣти въ немъ яко в зерцалѣ“. Отсими простими словами висказано й моє найвисше бажанє як письменника й поета: щоб моє слово було ясне і щоб у ньому як у зеркалї виднїло ся людське, щиро-людське лице.
Сторінка:Давнє й нове. Поезії Івана Франка. 1911.djvu/277 Сторінка:Давнє й нове. Поезії Івана Франка. 1911.djvu/278 Сторінка:Давнє й нове. Поезії Івана Франка. 1911.djvu/279 Сторінка:Давнє й нове. Поезії Івана Франка. 1911.djvu/280
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |