дити, а то він виступить з товариства, і коли менї, справдї, заказано, він таки виступив], а люде (з старших), котрі хотїли мати зо мною якенебудь дїло, видались зо мною тільки в секретї, що мене ще дужше принижувало[1]«.
Тепер перед Франком станули дві дороги: або розкаяти ся у своїх »прогріхах« і стати »порядним« членом тої громади, яка його проскрибувала зпоміж себе, або »стати добровільно в ряди проскрибованих та витручених і, не оглядаючись, іти шукати для себе такого самого товариства« (Моя стріча з Олексою). Франко вибрав те друге — і ось зараз із початком 1878. р., при грошевій допомозї Драгоманова, котрий дав на це всї ті гроші, що припали йому за відому працю »Историческія пѣсни малорусскаго народа«, написану вкупі з проф. Антоновичем, він і Павлик видають журнал »Громадський Друг«, настрій якого зясовував поміщений на самому передї видання вірш Франка: »На зорі соціялїстичної пропаґанди« (гл. стор. 151) з заповіддю кращого життя:
Обривають ся звільна всї пута,
Що вязали нас з давнїм життєм:
З давнїх брудів і думка розкута —
Ожиє́мо, брати, ожиєм!…
»Громадський Друг« сильно ріжнив ся від усїх дотеперішнїх галицьких видань не тільки змістом — із кожної статтї, вірша, оповідання віяло боротьбою, вірою в народ, у кращу майбутність людства, скрізь сміло виглядала Европа[2] — але ж і формою: видавцї пірвали з компромісовим правописом народовцїв і перейшли на
- ↑ З листу Франка до Драгоманова (В потї чола, X). Як за те спочутливо віднесли ся до нього люде з народу, про це оповідає Франко у своїх новелях: »У тюремнім шпиталї«, »Панталаха«, »Моя стріча з Олексою«.
- ↑ »Кожний вірш, кожна повість, кожна стаття аж до біблїоґрафічних нотаток на окладинках, усе було провокацією галицької рутини й інерції; всюди в різькій формі висловлювано думки досї в нас нечувані, єретичні, беззаконні« (Молода Україна, стор. 20, 21).
