драгоманівку[1], манїфестуючи наче тою ортоґрафією тїсний звязок із Драгомановом.
У »Гром. Друзї« появив ся відомий уже тепер скрізь вірш »Каменярі« (стор. 153), списаний, здаєть ся, під упливом староукраїнської лєґенди, яка оповідає про лупання скелї людьми, загнаними колись Александром Македонським за непрохідні гори й заклепаними на довгі віки тяжкого життя: вони лупають скалу, щоб здобути для себе той гарний світ, що за нею. Цей вірш, написаний спокійно, але в певному тонї, являв ся програмою роботи цього нового поколїння людей. Крім того, там друкувала ся гарна повість із бориславського життя »Boa Constrictor«, той правдивий малюнок переходу від володїння землею до індустрії, там же друкував Франко критичні статтї про галицьку інтелїґенцію та про завдання лїтератури. Велику вагу клало видавництво на пропаґанду нових ідей, але ж »Гр. Друг« не міг виконати свойого завдання, бо кожне число немилосерно конфіскувала цензура. І хоча за порадою Франка періодичне видання замінено неперіодичними збірками (»Дзвін«; »Молот«), то лиху не зараджено, бо і збірники постигала конфіската. Крім того, й обставини, серед яких доводило ся працювати Франкові, були дуже несприятливі. Ідеї були нові — то й читачів було обмаль, а ще менче було передплатників; самі ж редактори мусїли бороти ся з недосвідністю в журналїстичній роботї, через те видання припізнювалось — і не минуло року, як видавництво довело ся звинути.
Не кидаючи унїверситетських студій (Франко слухав багато викладів: українська мова й письменство у
- ↑ Драгоманівка — найбільш фонетичний і найбільш ориґінальний український правопис. Він відкидає: я, є, ю, ї, заводить на зразок Сербів латинське »j«, отже пише: jад, jедваб, jухт, з другого ж боку: коньа, житьтье, льубльу й т. д., викидає щ, та ще на ґ користуєть ся латинським »g«. На жаль, цей дуже гарний правопис — у нас не приняв ся.
