— Отже то аби ви знали, — говорив він докторальним тоном, немов витягаючи сенс моральний із того, що власне стало ся, — що vergeben, verjagen, verzeihen, verleihen і иньші подібні слова мають на початку v, а не f. Хто ще знає таке слово?
— Verdrehen! Verderben! Vermindern! — лунали голоси з ріжних лавок.
— Fertig! — сказав мій сусїд із ослячої лавки.
— Га? Що? — схопив ся о. Телесницький. — Хто то сказав fertig?
— Козакевич.
— Козакевич? Ти? Як пише ся fertig?
— На початку еф.
— А по щож ти крикнув?
— Та я не знав, чи воно подібне до тамтих, чи нї.
— Так? То ти будеш мене на сьміх підіймати?
І тростинка о. Телесницького знов почала свою педаґоґічну роботу.
Від тепер о. Телесницький уже не нудив ся, не жовк та не нидїв підчас шкільних годин. Він мав пишну забаву, що очевидно додавала йому гумору, апетиту й здоровля. Він входив у клясу мов укротитель диких зьвірів у клїтку, і гуляв поміж нами як необмежений пан наших тїл і душ. Та в десятеро чуткійше гуляла його тростинка. То значить, не та перша,
