Цю сторінку схвалено
— 95 —
махяли рукою і або йшли до кляси в надїї на ласку божу, що ануж як небудь страшний Василіянин не догляне, не „вирве“ їх, або зовсїм не ходили до школи по кілька день, волїючи за неоправдану неприсутність раз дістати кару, зазнавши перед тим хоч кілька день свободи чи то в лозах над рікою, чи в лїску за містом, нїж наїдати ся страху і відбирати кару день у день. А в клясї тимчасом стояла ненастанна трівога, лунав крик і плач і лемент, а над усїм горував дикий, майже ідіотичний регіт отця гумориста.
