власну біблїотеку, яка до кінця моїх ґімназіяльних часів виросла до числа 500 томів. Ся біблїотека, в якій крім ріжних клясичних авторів було зібрано не мало й таких книжок, яких не було в ґімназіяльній біблїотецї, або яких годї було дістати з неї, зробилась центром невеличкої громадки учеників, яка, не маючи анї характеру анї форми нїякого товариства й нїякої орґанїзації, від часу до часу сходила ся на читанє та на розмову. Ми читали на голос поезії та драми, дебатували про порушені там думки — звичайно десь на вільнім місцї за містом, і кінчили вечір співом, що лунав широко понад сонним Дрогобичем. Другим подібним центром був співацький хор, зорґанїзований моїм добрим товаришем Каролем Бандрівським. Оба кружки, з невеликими виємками, складали ся з тих самих осіб.
В 1873 чи 1874 р. в той наш кружок упало гірчичне зерно, що повинно було рости далї і мати вплив на напрям нашого дальшого думаня. Маю тут на думцї нашу знайомість зі „старим Лїмбахом“.
