Цю сторінку схвалено
I.
Малий Мирон — дивна дитина. Батько втїшає ся ним і каже, що він чудово-розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничий суддя. Тай ще Миронів батько — чоловік уже в лїтах, ледво дочекав ся дитини, і значить ся, яка там будь собі дитина, все вона у нього золота і розумна і гарна. Сусїди тихо шептали собі, що Мирон „якесь не таке як люде“: іде тай розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швякає по повітрі, або стинає головки з бодяків та ластівячого зїля. Серед иньших дїтий він несьмілий і непроворний, а коли часом і відізве ся з чим будь, то говорить таке, що старші як почують, то тілько плечима стискають.
— Василю — говорить малий Мирон до малого Василя — ти доки вмієш рахувати?
