усяким недостатком, що се не давалось йому зовсїм чути і не виводило його з доброго гумору.
Від того часу я дуже часто сходив ся з Лїмбахом, розмовляв і сперечав ся з ним, а властиво ми в формі суперечки обмінювали ся тими обривками знаня та думок, які були у нас. Я швидко переконав ся, що якогось заокругленого знаня, ясного сьвітогляду у Лїмбаха не було; те, що він знав, було односторонне, припадкове та уривкове. Се було щось подібне до цїлости з бідою злїпленої з найріжнороднїйших шматочків людського знаня, які міг у тих часах нахапати цїкавий чоловік по галицьких провінціяльних містах. Головна і одиноко цїнна річ у нього був його темперамент, живий, меткий, швидкий до заключень занадто сьмілих, ненаукових і нельоґічних, але все характерних, а для мене особливо інтересних, бо побуджували мене до власного думаня. Лїмбах був перший і одинокий у Дрогобичі старший чоловік, з яким я міг говорити не стїсняючись, від якого все міг ждати опозиції та поправок і який не лише подавав ті поправки в формі зовсїм простій, приятельській і анї крихти не докторальній, але так само просто і натурально приймав поправки та контр-арґументи від мене, зовсїм жовтодзюбого ученика. Він приміром не знав нїчого про руську історію анї про руське письменство, і тут
