Ще в ґімназиї він з власної охоти навчив ся кількох европейських язиків, прочитав у кождім із них чільні твори лїтератури, які лише міг запопасти в такім непросьвітнім городї, як Перемишль, — але крім того живучи два роки у столяря вивчив ся столярства, відтак у токаря токарства, а ще в семій клясї не побояв ся насьмішок товаришів, ба й деяких учителїв, але перейшов на кватиру до одного шевця і в заміну за підучуванє його сина вивчив ся й того у школярів так погордженого ремесла. Лиш один учитель, Міхоньский, хвалив Граба за те, заохочував і иньших учити ся ремесла і обік духової працї не занедбувати й фізичної, хоч, розуміє ся, на дармо. Отсе намаганє сполучити науку з фізичною працею звело Бориса до купи з Міхоньским, який сам закликав його до себе до хати, часто розмовляв з ним і старав ся по змозї дати його думаню й науцї живий напрям, вільний від шкільного педантизму й заскорузлости.
Міхоньский, се була вельми оріґінальна й симпатична постать, рідка поява між ґімназияльними вчителями. Незвичайно нервовий і чутливий, він умів бути терпливим і повільним та лагідним. Усе в нїм, від нерівного, поквапного ходу і бистрого, але миготливого погляду аж до методи навчаня приступної, живої і щиро предметової (він учив математики, льоґіки й психольоґії), а заразом прибраної
