годинку, заголомшитись чи то картами, чи трунком Борис уважав би для себе простою стратою, а не приємністю.
Ми вже бачили, яким простим, натуральним способом Міхоньский розбудив у хлопячій душі постанову — нїколи не брехати. Правда, треба було довгих лїт систематичної та терпливої працї з боку вчителя та ретельного зусиля з боку ученика, щоб із сеї постанови мов із зернятка виплекати гарну ростину — чесну отвертість та правдивість характеру. Живучи в ненастанній, але ріжнородній і для того не вбійчій, все бадьорій працї Борис привик добре обраховуватись зі силами, приступаючи до якої будь роботи. Він привик числити ся так само й зі словами, не обіцював такого, чого не міг сповнити, а обіцявши докладав усїх сил, щоб таки сповнити. Для того він, при поєдинчім та нескомплїкованім способі житя ґімназіяльного ученика, нїколи не попадав у таке фальшиве положенє, де би мусїв крутити, вибріхуватись, як то кажуть, милити очи. Товариші знали й високо цїнили його словність. Коли котрий запитав його про що будь, то міг бути певний, що Борис або скаже йому відповідь зовсїм докладну, або відповість просто, що сього не знає; тай у таких разах він, широко як на ґімназіяста обчитаний, звичайно вмів сказати, де можна знайти відповідь на дане питанє. Ученики з разу на пів жартом про-
