— Ну, а тепер перейдемо до книжки! Насамперед нїмецьке.
Ми всї повиймали книжки. Вчитель виклика́в учеників за чергою і велїв їм читати з книжки по два-три реченя. Сам він тимчасом широкими кроками ходив по клясї, вимахував руками, кивав головою, а коли хто помилив ся в читаню, підхапував насьмішливо помилку, повтаряв її на ріжні лади, стараючись довести її ще більше до карикатури.
— Ага! Der Géssell! Der Gésell! — кричав він. — А може там є der Gisell, der Gósell, der Gásell, га? Ану подиви ся!
— Нї, нема, тілько der Gésell.
— Тілько der Gésell! Га, га, га! То диво. А може там є der Geséll?
Хлопець, що доси не знав, чого зупиняєть ся о. учитель при сьому слові і чого хоче від нього (він, видно, не мав понятя про те, як акцентує ся нїмецьке слово der Gesell, і акцентував його польським звичаєм), тепер зирнув заклопотано на вчителя і мовив несьміло:
— Та… я не знаю. Може й der Geséll.
— А видиш! Нарештї доглупав ся! Ну, отже: der Gesell! Читай далї.
Коли-б ми були старші тай розуміли ся на психольоґії, ми були би швидко зміркували, що головним, а може й єдиним елєментом гу-
