— Ну, се трудненько. Але коли-б так, візьмімо, засоби знайшли ся, чи приняли-б ви їх, панї, чи може відкинули-б їх з якої фальшивої амбіції?
— З фальшивої амбіції? Сеї у мене чей-же нема! Залежало би се від засобів і від жерела, з якого походять.
— Жерело як Бог приказав, а засоби, візьмімо так, скромні, але для домашнього лїченя вповнї відповідні.
— Признаю ся пану, — сказала Целя зупиняючи ся в сїнях перед дверима помешканя, — що зовсїм не розумію, про яке лїченє і про які засоби се ви говорите.
— Може воно й так, — з якоюсь двозначною міною сказав доктор. — Можемо про се поговорити иньшим разом. Ви, панї, прецїнь прийдете до нас на вечерю?
— Або я знаю?
— Прийдїть! — сказав доктор сердечно. — Батька нема дома, а менї зовсїм їсти не хоче ся самому. Тай так… поговоримо, коли вас се не буде нудити.
— Ну, то до побаченя! — сказала Целя і подавши йому руку пішла до своєї сьвітлички.
